Hadith: Не із нас той, хто б'є себе по щоках, рве на собі одяг, і виголошує слова голосінь часів джагілії (доісламського невігластва)

عَنْ عَبْدِ اللَّهِ بنِ مَسْعُودٍ رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُ قَالَ: قَالَ النَّبِيُّ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ:
«لَيْسَ مِنَّا مَنْ لَطَمَ الخُدُودَ، وَشَقَّ الجُيُوبَ، وَدَعَا بِدَعْوَى الجَاهِلِيَّةِ».
[صحيح] - [متفق عليه] - [صحيح البخاري: 1294]

Передається зі слів 'Абдуллага ібн Мас'уда (нехай буде задоволений ним Аллаг), що Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав:
«Не із нас той, хто б'є себе по щоках, рве на собі одяг, і виголошує слова голосінь часів джагілії (доісламського невігластва)».
[صحيح] - [متفق عليه] - [صحيح البخاري - 1294]

Explanation

Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) заборонив та застеріг від деяких дій часів джагілії (доісламського невігластва), сказавши: «Не із нас той, хто...», – а саме:
Першим прикладом забороненої поведінки є биття себе по щоках в знак горя. Уточнення щодо щік пов'язане з тим, що це було найчастішим проявом, але биття по будь-якій іншій частині обличчя також підпадає під цю заборону.
Другою згаданою забороненою дією є розривання одягу в області коміра чи інших місцях під впливом сильного горя.
Третім прикладом неприйнятної поведінки є крики та голосіння із закликами, які відображали відчай та горе, які були звичними для людей епохи невігластва, такими як вигуки про те, що немає життя для нас без тебе, чи запитання "на кого ти нас покинув?" та подібні голосіння, а також ридання за померлим із перерахуванням його заслуг.

Benefits from the Hadith

1. Зміст цієї погрози в хадісі дає зрозуміти, що перелічені дії є одними з великих і тяжких гріхів.
2. Мусульманин, якого вразило лихо, повинен обов'язково зберігати терпіння, і йому суворо заборонено виявляти будь-яке невдоволення рішеннями Аллага, якби тяжко не було. Ще більш гріховним є відкрите вираження протесту через голосіння, плач за померлим із згадуванням його чеснот, гоління голови, розривання одягу тощо.
3. Заборона наслідувати звичаї часів джагілії (доісламського невігластва) в тих їхніх справах, які не були схвалені Шаріатом (ісламським законом).
4. Смуток і сльози не є чимось забороненим для віруючого, оскільки це не суперечить терплячому прийняттю волі Аллага. Навпаки, цей плач і печаль є милістю, яку Всевишній вклав у серця рідних та близьких.
5. Від мусульманина вимагається задоволення всіма рішеннями Аллага, які стосуються його життя. І навіть, якщо в стані горя йому важко досягти цього, то проявляти терпіння є його невід'ємним обов'язком.