Hadith: Благочестя – це добрий норов, а гріх – це те, від чого в тебе неспокійно на душі й ти не бажаєш, щоб про це дізналися люди

عَنِ النَّوَّاسِ بْنِ سِمْعَانَ الْأَنْصَارِيِّ رضي الله عنه قَالَ:
سَأَلْتُ رَسُولَ اللهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَنِ الْبِرِّ وَالْإِثْمِ، فَقَالَ: «الْبِرُّ حُسْنُ الْخُلُقِ، وَالْإِثْمُ مَا حَاكَ فِي صَدْرِكَ، وَكَرِهْتَ أَنْ يَطَّلِعَ عَلَيْهِ النَّاسُ».
[صحيح] - [رواه مسلم] - [صحيح مسلم: 2553]

Ан-Наввас ібн Сам'ан аль-Ансарі (нехай буде задоволений ним Аллаг) передає:
«Я запитав Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага) про благочестя і гріх, і він сказав: "Благочестя – це добрий норов, а гріх – це те, від чого в тебе неспокійно на душі й ти не бажаєш, щоб про це дізналися люди"».
[صحيح] - [رواه مسلم] - [صحيح مسلم - 2553]

Explanation

Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) запитали про благочестя і гріх, і він сказав, що
найбільшим проявом благочестя є гарні моральні якості: по відношенню до Аллага — через богобоязливість, а по відношенню до створінь — через терпляче перенесення образ з їх сторони, стримування гніву, привітний вираз обличчя, вимову благих слів, підтримання зв'язку, послух, доброту, доброзичливість, добре ставлення та благе спілкування з ними.
Гріх — це те, що породжує коливання в душі, через що людина не може здійснювати його зі спокійною душею. Вона має сумніви щодо нього у своєму серці і побоюється, що це є гріхом. Також людина не бажає показувати цей вчинок достойним людям, враховуючи його огидність. Це все тому, що душа за природою своєю бажає, щоб люди бачили її благе. Якщо ж людина не бажає, щоб люди бачили та знали про деякі її вчинки, значить, ці вчинки є гріховними і в них немає блага.

Benefits from the Hadith

1. В хадісі заклик до благих моральних проявів, адже благонравність належить до найбільших проявів благочестя.
2. Праведне і неправедне не сплутаються для віруючого. Він розпізнає істину завдяки світлу в своєму серці, відвертається від брехні та засуджує її.
3. До ознак гріха належить занепокоєння і тривожність серця та небажання, щоб люди знали про цей вчинок.
4. Ас-Сінді сказав: «Це стосується сумнівних справ, щодо яких людям точно невідомо, гріховні вони чи ні. В іншому ж випадку, те, що встановлено Шаріатом і щодо чого немає доказів протилежного, відноситься до благочестя. А заборонене в Шаріаті відноситься до гріховного. І щодо цих двох категорій немає потреби слухати своє серце і дивитися, чи спокійне воно стосовно даної дії, чи ні».
5. Цей хадіс звернений до людей з нормальною, здоровою душею. Він не стосується тих, чиї серця спотворені та збочені, хто не приймає релігійних приписів і засуджень, а керується лише власними пристрастями.
6. Ат-Тибі сказав: «Учені надали кілька тлумачень благочестя, згаданого в хадісі. Одне з них — це те, щодо чого спокійні душа та серце. Інше тлумачення вказує на віру. Ще одне розуміння — це те, що наближає тебе до Аллага. Також зазначено, що це благонравність. А добрий норов тлумачиться як терпляче перенесення образ, стримування гніву, привітний вираз обличчя та проголошення благих слів, і всі ці поняття близькі за змістом».