عَنْ سَهْلُ بْنُ سَعْدٍ رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُ أَنَّ رَسُولَ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ قَالَ يَوْمَ خَيْبَرَ:
«لَأُعْطِيَنَّ هَذِهِ الرَّايَةَ غَدًا رَجُلًا يَفْتَحُ اللَّهُ عَلَى يَدَيْهِ، يُحِبُّ اللَّهَ وَرَسُولَهُ وَيُحِبُّهُ اللَّهُ وَرَسُولُهُ»، قَالَ: فَبَاتَ النَّاسُ يَدُوكُونَ لَيْلَتَهُمْ أَيُّهُمْ يُعْطَاهَا، فَلَمَّا أَصْبَحَ النَّاسُ غَدَوْا عَلَى رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ كُلُّهُمْ يَرْجُو أَنْ يُعْطَاهَا، فَقَالَ: «أَيْنَ عَلِيُّ بْنُ أَبِي طَالِبٍ؟» فَقِيلَ: هُوَ يَا رَسُولَ اللَّهِ يَشْتَكِي عَيْنَيْهِ، قَالَ: «فَأَرْسِلُوا إِلَيْهِ»، فَأُتِيَ بِهِ فَبَصَقَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فِي عَيْنَيْهِ وَدَعَا لَهُ، فَبَرَأَ حَتَّى كَأَنْ لَمْ يَكُنْ بِهِ وَجَعٌ، فَأَعْطَاهُ الرَّايَةَ، فَقَالَ عَلِيٌّ: يَا رَسُولَ اللَّهِ، أُقَاتِلُهُمْ حَتَّى يَكُونُوا مِثْلَنَا؟ فَقَالَ: «انْفُذْ عَلَى رِسْلِكَ حَتَّى تَنْزِلَ بِسَاحَتِهِمْ، ثُمَّ ادْعُهُمْ إِلَى الإِسْلاَمِ، وَأَخْبِرْهُمْ بِمَا يَجِبُ عَلَيْهِمْ مِنْ حَقِّ اللَّهِ فِيهِ، فَوَاللَّهِ لَأَنْ يَهْدِيَ اللَّهُ بِكَ رَجُلًا وَاحِدًا، خَيْرٌ لَكَ مِنْ أَنْ يَكُونَ لَكَ حُمْرُ النَّعَمِ».
[صحيح] - [متفق عليه] - [صحيح البخاري: 4210]
المزيــد ...
Передається від Сахля ібн Са'да ас-Са'іді (нехай буде задоволений ним Аллаг), що Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) сказав в день відкриття Хейбару:
«Завтра, я обов’язково вручу це знамя людині, руками якої Аллаг дасть перемогу, та яка любить Аллага і Його Посланця, і яку любить Аллаг і Його Посланець!» І люди провели ніч, гадаючи, кому ж буде вручено знамено. А коли настав ранок, то вони попрямували до Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага), і кожен з них сподівався, що знамя буде вручено саме йому, однак він запитав: «Де 'Алі бну Абі Таліб?» Йому відповіли: «О Посланець Аллага, він жаліється на біль в очах». Він сказав: «Приведіть його!» Тоді за ним відправили, а коли привели його, то Пророк (мир йому і благословення Аллага) сплюнув йому на очі, і взмолився за нього, і він одразу ж одужав так, ніби з ним нічого й не було. Тоді Пророк (мир йому і благословення Аллага) вручив йому знамя і запитав 'Алі: «О Посланець Аллага, нам битися з ними допоки вони не стануть як ми?» Пророк (мир йому і благословення Аллага) відповів: «Іди не поспішаючи, поки не дістанешся їх, а потім заклич їх до Ісламу і повідом їм про їхні обов'язки перед Всевишнім Аллагом. І клянуся Аллагом, якщо Аллаг через тебе наставить на прямий шлях хоча б одну людину, то це буде краще для тебе ніж володіння червоними верблюдами!»
[صحيح] - [متفق عليه] - [صحيح البخاري - 4210]
Пророк (мир йому і благословення Аллага) повідомив сподвижникам про їхню перемогу над юдеями Хайбара наступного дня, і що це станеться руками чоловіка, якому він вручить бойове знамя – символіку армії. І що серед якостей цього чоловіка є те, що він любить Аллага і Його Посланця, і Аллаг і Його Посланець люблять його. Тож, сподвижники провели ніч, обговорюючи та розмовляючи про те, кому буде вручено знамя? Адже кожен прагнув отримати цю велику пошану. На ранок вони пішли до Пророка (мир йому і благословення Аллага), і кожен сподівався що саме він отримає цю велику честь.
Але він (мир йому і благословення Аллага) запитав про ‘Алі ібн Абі Таліба, (нехай буде задоволений ним Аллаг)
І йому відповіли, що він хворий через те, що у нього болять очі.
Тоді він (мир йому і благословення Аллага) поросив привести Алі до нього, і вони привели його. Пророк (мир йому і благословення Аллага поплював йому на очі краплями своєї благородною слини та помолився за нього, і він одразу одужав так, ніби в нього й не було хвороби. І тоді він (мир йому і благословення Аллага) вручив йому стяг і наказав йому йти обережно, доки він не наблизиться до ворожої фортеці, і першим ділом запропонувати їм прийняти Іслам. І якщо вони погодяться, то повідомити їм про те, що є для них обов'язковим із приписів.
І Пророк (мир йому і благословення Аллага) роз'яснив ‘Алі перевагу заклику до Аллага: якщо той, хто закликає, стане причиною того, що хоча б одна людина стане на правильний шлях, то це буде для нього краще, ніж мати червоних верблюдів, які були найціннішим майном у арабів – майном, яким він міг б володіти або пожертвувати.